fbpx

Чого найбільше вам бракує на карантині? Опитування тижня на Переяслав.City

Карантин через коронавірус в Україні запроваджено 12 березня. Він триває вже сьомий тиждень. Нещодавно Дослідницький холдинг Factum Group оприлюднив чергові результати дослідження YOUкраїна щодо того, чого українцям найбільше бракує в цей період. Опитування показало, що кожен четвертий сумує за живим спілкуванням із людьми, кожному 5-му не вистачає прогулянок на свободі. 12% «бракує грошей». Чого бракує найбільше жителям Переяславщини, дізнавалися наші журналісти.

Юлія Назаренко, 27 років, місто:

– Найбільше сумую за активним життям. Я працюю дистанційно, з дому виходжу тільки за покупками і прогулятися на свіжому повітрі. Не вистачає зустрічей з друзями. До карантину ми любили посидіти  з подругами в кафе, а хоча б раз на тиждень збиралися великою компанією, спілкувалися, грали в настільні ігри: Мафію, Манчкін. Сумую за поїздками в Київ. Дуже хочеться подивитися фільм у кінотеатрі чи сходити на виставу. Та й просто пройтися магазинами, купити щось з одягу. Бо інтернет-покупки не дають такого задоволення. Ще мені не вистачає подорожей. Я планувала на весну поїздку в Італію, Чехію. А на свій день народження в травні – в Одесу.

Людмила Барабаш, 79 років, с. Переяславське:

– Ніяких змін на краще карантин не приніс, тільки – на гірше. Тепер мій син прискочить на машині з Києва (я сама живу), віддасть те, що привіз, трошки побуде і їде назад. Невістка зовсім не приїжджає – боїться мене заразити. То й город син, по суті, сам посадив, благо, він невеликий – якихось 8 соток. У магазин я не ходжу, а до сусідів, буває, як треба, виходжу, то одіваю маску, я їх дві пошила, обидві чотирислойні. То всі мене заспокоюють: «Людмила Іванівна, не переживайте – до вашого 80-річчя (він у мене у серпні) карантин точно закінчиться».

Це нам, дорослим, легше посидіти в чотирьох стінах, а діти страшенно хочуть рухатися на свіжому повітрі.

В’ячеслав Заболотній, 55 років, місто:

– Як тренеру ДЮСШ найбільше не вистачає спілкування та занять з дітьми. Чемпіонат області з футболу, де виступала наша команда, взагалі припинився після першого кола. Думаю, що другого зовсім не буде. А от наступна першість має розпочатися із вересня, можливо, і її трохи змістять. Це нам, дорослим, легше посидіти в чотирьох стінах, а діти страшенно хочуть грати у футбол, рухатися на свіжому повітрі. Але, очевидно, що цього року під великим питанням і традиційна поїздка в Бердянськ на збори. Якщо й дозволять їздити, не всі батьки ризикнуть відпускати дітей, щоб не підхопили вірус. Даю вихованцям завдання у електронному щоденнику. Тим, що живуть у приватному секторі, ще можна якось вийти на подвір’я позайматися з м’ячем, а для тих, що у квартирах, – це взагалі катастрофа. Потім знадобиться щонайменше місяць, щоб хлопці набрали форму.

Григорій Володько, 61 рік, с. Велика Каратуль:

– Я працюю водієм на швидкій допомозі. Місце роботи від переяславської райлікарні – в Студениках. То у зв’язку з карантином особисто для мене незручність у тому, що по району не ходять автобуси. На роботу до цього села доводиться постійно їздити власним автомобілем, а це виходить значно затратніше. Ну, і, звісно ж, ті, хто зараз працює в медичних установах, як от ми – у службі швидкої допомоги – виходить, що як на передовій.

Щодо інших обмежень, пов’язаних з карантином, то що ж тут поробиш. Зараз такий період. Скоріше б він закінчився.

Найбільша халепа, що навряд чи поїду тепер влітку в Німеччину на практику.

Андрій Яременко, 19 років, місто:

– Та всього! Я навчаюся в Києві в «аграрному» університеті, то на карантин його закрили, з гуртожитку всі студенти роз’їхалися по домівках. Ще перший тиждень ніби нічого: відіспався, побайдикував, а далі – нудно, бо я не любитель комп’ютерних ігор чи книжок. У Києві з хлопцями мали куди піти розважитися, потусуватися, посидіти в кафе, а зараз усе зачинене. Найбільша халепа, що навряд чи поїду тепер влітку в Німеччину на практику. Щороку з «універу» студенти туди їздять і добре заробляють, а як буде тепер, ніхто не знає.

Валентина Рубаха, 50 років, с. Єрківці:

– Насамперед мені не вистачає спілкування і теплих зустрічей зі своєю рідною «Калинонькою». Адже в карантин наш народний ансамбль, як і інші аматори сцени, вже давненько не виступав на сцені і навіть не збирається на репетиції. Тепер лише згадую ті приємні чаювання у гримерці. Мій чоловік (він музичний керівник цього гурту) також не може без пісні. Тож частенько бере в руки баян і розучує нові музичні твори. Інколи я його знімаю на мобільний телефон і ці відео виставляю у фейсбук. Судячи з переглядів, ці мініконцерти передивляється багато людей. Дехто залишає вдячні коментарі. А ще, як закінчиться карантин, відразу поїдемо на природу і посмажимо шашличків.

 

Джерело

Розповісти в соціальній мережі

Залишити відповідь