Цьогоріч мешканцям підконтрольних територій Донбасу уже не так важливо ідентифікувати себе громадянами України, як це було в 2016-му. У поняття самоідентифікації дослідники включили громадянство, етнічну приналежність та мову. Зараз люди охочіше називаються етнічними українцями, ніж громадянами України.
Дослідники вважають, що в опитаних по обидва боки лінії розмежування є на те причини: люди на непідконтрольних територіях почуваються покинутими українською владою; водночас мешканці підконтрольних територій таким чином намагаються дистанціюватися від війни.
Як закінчити війну: спільне бачення по обидва боки
«5 років війни: 1825 днів… Скільки ще?». Святогірська група. Червень, 2019
Завершити конфлікт — спільне бажання мешканців обох територій Донецької та Луганської областей. Більшість — за мирне і дипломатичне вирішення конфлікту. По обидва боки втомилися від конфлікту і як наслідок втрачають віру в майбутнє.
Опитані з обох сторін лінії зіткнення мають спільні страхи, очікування та пріоритети. Однаково боятьсязагострення конфлікту через загрозу особистій безпеці, страх втрати житло та економічну стабільність.
Очікування — встановлення миру, відсутність збройного конфлікту, безпека, стабільне і прогнозоване майбутнє, відкриття кордонів на лінії зіткнення. Для людей по обидва боки пріоритетом є загальнолюдські цінності та збереження життя, безпеки, перспектив економічного розвитку.
Як примиритися? Співіснування і примирення між людьми з двох сторін можливі за певних умов, хоча щодо цього існують протилежні думки. Точкою дотику може бути спільна мета, наприклад, поліпшення соціально-економічної ситуації в регіоні та відновлення його економіки. Але частина опитаних людей по обидва боки лінії зіткнення відчувають, що не можуть вплинути на політичні рішення, пов’язані з конфліктом, а їхня готовність до примирення – тут не вирішальний фактор.
Поділ на «свій — чужий»: чого люди (не)хочуть від держави
«Ми нікому не потрібні»: Відчуження цивільного населення на сході України. International Crisis Group. Жовтень, 2018
«Це просто гра, і ми опинилися в її центрі», «Мені все одно, чи Росія забере нас чи Україна — я просто хочу, щоб це скінчилося», «Ми нікому не потрібні», — такими фразами висловлюють своє ставлення до війни та умов, у яких вони опинилися мешканці Донбасу. Найбільше людей з обох боків турбує рівень захищеності і безпеки, а також збитки, яких вони зазнають, внаслідок війни.
Люди відчувають поділ на «своїх» і «чужих», який почався наприкінці 2014 року. Тоді Київ припинив державне фінансування, надання послуг на непідконтрольних територіях та виплат, зокрема й пенсій жителям цих територій, які не зареєструвалися як внутрішньопереміщені особи.
Як пишуть дослідники, політичний контекст, у якому уряд пішов на цей крок «збігся із блокадою, організованою учасниками громадянської самооборони, якій сприяли відомі офіційні особи, і яка, окрім іншого, перешкодила постачанню життєво важливих ліків через лінію зіткнення, і вслід за якою невдовзі були запроваджені жорсткі офіційні обмеження на індивідуальні поїздки».
Тому багато жителів непідконтрольних територій почувалися зрадженими, хоча деякі й погодилися з тим, що продовжувати надавати державні послуги з точки зору логістики стало неможливо.
Прогалини в державній політиці щодо внутрішньопереміщених осіб, складнощі з перетином лінії розмежування, торговельна блокада 2017 року руйнують зв’язки по обидва боки лінії зіткнення і тільки посилюють поділ, пишуть дослідники.
Бізнес на окупованому Донбасі: жодних планів, тільки тут і зараз
Дослідження «Економічне роз’єднання та політична головоломка: приватний бізнес у режимі очікування». Наталія Міріманова. Лютий, 2019
Бізнес по обидва боки лінії розмежування звик до війни. Підприємці на окупованих територіях адаптувалися до обмеженого бізнес-середовища. Водночас не будують ані довгострокових, ані середньострокових планів — тільки тут і зараз.
Війна зруйнувала нормальне бізнес-середовище — банки, поштові послуги, безперебійну логістику та інвестиції.
Новий порядок ведення бізнесу на непідконтрольних територіях — це більше впорядкування та жорсткий контроль з боку самоназваної влади. Якщо прибутки від бізнесу сягають вище прожиткового мінімуму — існує ризик вимагання та тиску. Такий підхід змушує підприємців обмежувати свої амбіції, щоб не стати об’єктом експропріації для місцевої влади та підконтрольних їй ділків.
Поточна стабільність для підприємців окупованого Донбасу — мінімалістична версія «нормальної» ділової активності.
Водночас і надалі посилюється економічний та адміністративний розрив між підприємцями по обидва боки лінії зіткнення.
